Бачу, як перебудовуються новинні стрічки інформагенцій. В них повертаються співаки ротом, їх статеве життя й результати футбольних матчів.
З них геть зникає бубубу Ганни Маляр. Новини з війни треба вже шукати цілеспрямовано на ОК Південь чи сторінках мерій прифронтових міст, які просто так не забудуть війну при щоденних обстрілах Градами. Але тренди зрозумілі - війна зникає з новин.
Не треба лаяти за це журналістів - вони просто реагують на запити публіки. А вона вже гірше клікає навіть на переможні списки знищених HIMARSасами складів БК, не кажучи вже про жертви обстрілів чергового ТЦ чи поліклініки Калібрами.
Шість місяців. Аудиторія устал. Навіть попри те, що ті Калібри летять їй на голову. Вісті ж з фронту в форматі невпинних перемог, після яких дай Боже, щоб не було відступу, вже зрозуміло, що не мають нічого спільного з дійсністю, ще й створюють емоційну прірву між диванними й окопними блогерами, які ні-ні та й напишуть, що відбувається насправді й хто до цього довів.
Тоді всі дружно на них цикають: не на часі. Так як він посмів. Неначасі ж. Про втрати - після перемоги.
Якщо нам не на часі, що вже дивуватися новинам закордонних агенцій, з яких Україна зникла майже повністю, бо пішла ланцюгова реакція застарених конфліктів: Косово, Ізраїль, Тайвань.
- Ви все ще воюєте? - питає здивована американка в української кінорежисерки.
Все ще. Ось вже й зерно в Африку пішло. Можете перегортати й цю сторінку. Це вже теж порішали. А ви ще казали, що ООН нефективна. Фор хум фор хау.
