Добре. Скористуюся міжчассям і скажу. Речники МО вчисту програли інформаційну війну російським воєнкорам.
Політика криків "завалили пиздаки" і "бубубу Ганни Маляр", коли на сторінці ГШ можна поставити вчорашній набір незрозумілих цифр, і це помітить тільки Том Купер, на перший погляд видається ефективною, військовим не доводиться відволікатися на інформування населення.
Але зрештою це призводить до того, що зірками новинних стрічок українських видань стають Гіркін і Пригожин та десятки "воєнкорів" поменше.
Українські люди довідуються воєнні новини з російських ТГ-каналів. Це створює ґрунт для будь-яких інформаційних операцій.
Мене ще дивувало, що навіть така країна як РФ, очолена чекістами й генералами, зрозуміла важливість блогерів, а в нас "гасили" будь-кого, хто одним-двома постами з правильного місця здобував увагу і популярність.
Ну, про систему недопуску кореспондентів цивільних на передову можна писати довго.
Замість того - система речників, які тягають з брифінга на брифінг набір абстрактних фраз ні про що, але за затвердженим шаблоном, щоб все одноманітно - не ЗСУ, а "сили оборони Півдня" , просто тобі "Вооружонниє сіли Юга Росії".
Такі безпомічні тексти породжують, коли начальства бояться більше, ніж читача. І читач тікає. Журналістика так не працює.
Цікаво, що на самому початку вторгнення ми показали, як інформаційна вольниця перемагає армію вторгнення, у якої відібрали телефони.
Українські трактори, Привид Києва, Чорнобаєвка, пес Патрон - багато цих мемів стали всесвітніми.
Втім, коли МО оговталося, знищили це одномоментно.
Пиздаки всім завалили, але тепер скаржаться, що ветеранів ніхто не міняє, призовники тікають за кордон. Хоча на початку кампанії до воєнкоматів стояли черги.
Про те, що це наслідрк нікчемної інформаційної політики якось ніхто не говорить.
Що ж, скажу я.
Вощем, треба щось мінять.
