Мені часто буває шкода, що не можна влаштувати для "дєдиваєвателів" в яких сьогодні і завтра стається загострення "я помню - я горжусь", якусь примусову реконструкцію, аби вони на власній шкірі відчули ціну перемоги, якою так пишаються.
Ну, аби примусово їм наказали прибути на збір. Не прибув - розстріл або грати. Аби в перший бій їх кинули у всьому цивільному. Без зброї, якщо не пощастить. На кулемети. А присягу аби вони прийняли і однострої отримали потім - якщо виживуть. Як кожен "чорносвиточник".
Аби вони місяцями мерзли в шинелі "на риб'ячему хутрі" і харчувалися "капустою з водою, капустою без води і водою без капусти". Аби межею мрій стали черевики і тушенка з презренних США...
Аби дізналися вони, що таке "підножний корм" і харчування по "бабциному атестату". Аби дізналися що мертвий ворог це в першу чергу ранець з н/з. Аби знали, що таке коли у щойнозбудовану тобою землянку вселяється полковник, викидаючи тебе на мороз, і - "Салдат! Ісполнять!"
Альтернатива - будеш спокутувати провину у штрафбаті. Кров'ю.
Аби дізналися, що таке знімати з мертвих валянки і гріти руки над їхніми ранами. Поки ще теплі.
У 1944 р. середньостатистичний піхотний лейтенант на передовій жив кілька діб. Солдату вистачало кількох атак. Атак бувало в день до 10-15. Що таке штрафбат на цьому тлі, думаю уявити не важко.
Я дуже хотів би побачити "дєдовоєватєлєй" на форсіруванні Дніпра пізньої осені на підручних засобах, аби потім на тому березі їх мокрих і закочонілих валив з усіх калібрів ворог - в масштабах Букрина, приблизно. Сотнями. Аби Київ взяти до урочистої дати.
А особливо я хотів би подивитися на "дєдовоєвателя", якби він потрапив під руку його кумира маршала Жукова, і аби той порвав його документи, і наказав охороні його "ізбіть і обосцать".
Я хотів би почути, як "дєдовоєватель" заволає: "Задля чого все це?!" Як це заради чого? Заради того, аби працювати на заводі без права звільнення. Аби - колгосп без документів і з жебрацькими трудоднями. Аби якщо "ляпнеш зайве" "компетентні органи начєку". Аби коли тебе в "органах" просто відгамселять, ти відчував би себе щасливим - бо на меридиані Ангари тішитися з дружиною ніхто не пустить. У всьому іншому - різниця незначна.
Інших форматів пермоги СРСР не передбачав. Тільки - от таке. І це за умов, що "дєдиваєватєль" не був у полоні, бо тоді йому довелося б ще й доводити щодня, що не зрадник.
Брехня? Ворожа пропаганд? Бу-га-га! Я нічогісіньки не вигадав. Все описане я взяв з мемуарів фронтовиків - колишніх солдат і офіцерів Червоної армії. Ще - з розповідей своїх рідних. Давно кажу, про Другу Світову війну треба говорити. Багато говорити. Треба розповідати те, що розповідали самі радянські солдати та наші батьки і дідусі.
Шкода, що "дєдовоєватєлєй" не можна от так поганяти щось так півроку, аби потім привести їх на якийсь їхній же сходняк, і аби там вони розповіли все що вони думають про "я помню я горжусь". І аби їм якийсь Бужанський волав "Та ти фашист!"
Я не маю жодних симпатій до нацизму - це бузувірська ідеологія і нелюдська система. Знищити нацизм було треба. Але от в чому проблема. Англійці, американці, французи, італійці тощо, від перемоги отримали безпеку, демократію, права, свободи і майбутнє в нинішньому ЄС. Народи, що опинилися під контролем СРСР отримали... ГУЛАГ замість Бухенвальда. НКВД замість Гестапо. Розстріл Єврейського антифашистського комітету, боротьбу з космополітизмом та Справу лікарів замість Голокосту. Колгоспи без паспортів замість... та ні, такого не було навіть у нацистів.
Оце - справжня ціна перемоги по-радянськи. Про це треба говорити. Говорити, що кожен, хто в СРСР-переможці висловлював ідею Незалежності України - відправлявся за колючий дріт або в розстрільний підвал. Україна виникла тому, що СРСР-переможець здох. Це правда, і вона єдина.
Треба говорити все це. Аби знати реальну ціну перемоги по-більшовицьки. Особливо - ціну для України.
