Треба було добре постаратися, щоб так бездарно злегковажити зустрічами, які проводитимуть глави держав, урядів та керівники міністерств закордонних справ держав-членів НАТО у Лондоні 3-4 грудня.
Уся дискусія про те, чи є груднева подія Альянсу у Лондоні самітом, чи ні - порожня і неграмотна.
У дипломатичній практиці існує визначення, що таке саміт. Це - зустріч на найвищому рівні: зустріч глав держав та урядів. Якщо внутрішній протокол тієї чи іншої організації допускає відмінності у тлумаченні, то це аж ніяк не означає відміни усталених понять і, тим паче, що політична вага і протокольний рівень зібрання лідерів втрачає своє значення.
Не бути представленими у Лондоні на високому урядовому рівні - це та сама химерна логіка, яка підказує нашим урядовцям «не стукати» у двері НАТО.
Не скористатися зустріччю, яка символічно відбувається в рік 70-ліття Альянсу, - це помилка.
Це - втрата цінного міжнародного майданчику, де формат нашої участі треба було продумувати і добиватися. Невже в нашого уряду тепер така активна зовнішня політика, що немає часу для такої нагоди?
Але більшою є інша втрата. Зустріч у Лондоні - це нагода поінформувати всіх союзників про підготовку до Нормандії. Це - можливість відверто сказати про занепокоєння, звернутися за підтримкою і, зрештою, по-людськи пояснити, що відбувається.
Невже цього замало? Бувають помилки. Бувають необережні фрази. Але як пояснити таку легковажність, якщо це, звичайно, легковажність?
