Знаєте, ну їх нафіг всю ту зелень з їхніми прибічниками. 30-річчя Незалежності, зрештою - НАШЕ свято.
Вирішив поділитися деякими згадками про останні 30 років. І почну... ну власне з Незалежності.
Як зараз пам'ятаю той день коли я почув по радіо про Акт про проголошення Незалежністі - 24 серпня 1991 р. Я тоді гостював в селі у бабусі. Радіо було викручене на повну гучність і працювало постійно - як раз вирував Серпневий путч у Москві. Вже знали про сутички, про перших убитих.
І раптом - проголошення Незалежності. Перша моя реакція тоді була - подив. Як, і все? Все так просто? Невже?
Зрозумійте правильно. Я за політикою тоді слідкував дуже уважно. Я носив тоді синьо-жовтий значок-прапорець на піджаку - і вже мав через нього неприємності. Я бігав на мітинги РУХу та УРП Лук'яненка. Я читав їхні листівки і газети. Ми вже мали на руках результати попереднього референдуму, який не лишав шансів. З однодумцями ми реально говорили про те, що ну може нам пощастить побачити Україну вільною. Колись...
Так, я розумію, що реальність Запоріжжя відрізнялася від київської або львівської. Я бачив реальність саме таку. Тож коли 24 серпня я почув про Акт проголошення Незалежністі, це було якось... як ніби нереально. Не зразу прийшло усвідомлення що все це - всерйоз.
Воно прийшло пізніше, після референдуму 1 грудня. А тоді... я сидів і намагався збагнути - це правда? Чи знову якісь ігри?
Я ще не знав, що того дня сконав СРСР. І знову постала Незалежна Україна.
