17 червня 1668 року козацьке товариство було схвильовано новиною – був убитий козацький гетьман Іван Брюховецький. Сталося це під час зустрічі двох козацьких лідерів-антогонистів, Лівобережного – Івана Брюховецького і Правобережного – Петра Дорошенка.
В подальшому Дорошенко намагався пояснити убивство випадковістю, він навіть організував Брюховецькому урочисте поховання. Але справу було зроблено – загибель Брюховецкого вразила і озлобила козаків, у першу чергу – лівобережних і запорожців.
Нині очевидно – убивство Брюховецького Дорошенком було підготовлене і воно мало під собою серйозні причини. Брюховецький був типовим гетьманом-популістом. Талановитий демагог, гетьманом він став на Чорній раді (описаній Кулішем) завдяки низці гарненьких обіцянок і вдалому іміджу перед козаками як «свого хлопця». Проте. Брюховецький вдався до репресій проти своїх противників. Брюховецький проводив відверто промосковсьску політику. Брюховецький підписав Московські статті, яки неймовірно обмежили владу гетьмана, а взамін отримав титул московського боярина і шлюб з княжною Долгоруковою. Як прибічник Москви, Брюховецький виступав проти Правобережного гетьмана Дорошенка і його козаків.
Проте, зустріч їхня мала цілком конкретну причину – два гетьмани домовлялися про спільні дії проти Москви. Справа в тому, що після підписання Москвою Андрусівського миру, який закріпив розділ України між Річчю Посполитою і Московією, на Правобережжі почалися виступи проти московської влади, які перетворилися в повноцінне повстання. Брюховецький опинився перед вибором – очолити виступ чи залишитися на боці Москви? Не наважившись виступити проти козацької старшини, Брюховецький очолив повстання і покликав на допомогу запорожців і Дорошенка. Попередньо було узгоджено, що Дорошенко зречеться булави, а Брюховецький стане гетьманом обох боків Дніпра і вони діятимуть спільно. Смерть Брюховецького зруйнувала ці наміри. Але.
Дорошенко також не отримав жаданого – він не став ватажком всіх козацьких сил. Підступне вбивство Брюховецького, який їхав з Дорошенком домовлятися, козаків вразило і розлютило. Зразу ж від Дорошенка відкололися запорожці – вони виступили проти гетьмана. Владу Дорошенка відмовилася визнавати частина правобережних полків. Невдовзі все Правобережжя обрало собі гетьманом Многогрішного і повернулося у підданство до Москви. Убивство Брюховецького справі явно нашкодило. Навіщо ж Дорошенко вдався до цього кроку?
Ну, по-перше, було очевидно наскільки ненадійним союзником для державника Дорошенка був Брюховецький. Демагог та авантюрист, без якихось твердих переконань, Брюховецький будь-якої миті міг знову домовитися з Москвою і тоді він міг претендувати на Лівобережжя України вже як гетьман обох сторін Дніпра – точніше Москва претендувала б його руками. По-друге, до такого кроку Дорошенка підбивали родичі противників Брюховецького, покараних ним раніше. Певно, всі ці дивовижні люди переконували Дорошенка, що варто прибрати Брюховецького, як Правобережжя саме побіжить під булаву Дорошенка. Сталося ущент інакше. В козацькому товаристві стався черговий розкол, який був початком кінця Дорошенка як лідера визвольної боротьби.
Очевидно – прибравши Брюховецького силою, Дорошенко фатально помилився. Популярність популіста Брюховецького була значно більша, ніж він думав. Дорошенку треба було в тих умовах робити щось одне. Або – рубанути Брюховецькому в очі правду-матку, про те що він йому не вірить і ставати під його руку не буде. Або – домовитися з Брюховецьким і дати йому «обхезатися». Зазнати військової поразки або дискредитувати себе якимись переговорами. Убивати треба було не Брюховецького, а його імідж. Так, це жорстоко – чимало козаків би загинули. Так, в оточенні Дорошенка не бракувало людей, які казали: «якщо чекати – боротися не буде за що, України не стане». Дорошенко дослухався, і – мав те що мав.
Історія вчить, коли здається, що ситуація безнадійна, треба не забувати – силове рішення подекуди може неймовірно нашкодити.
