Зараз важкий період війни. Бо чекати завжди важко. Я вже кілька днів по руках себе б’ю, аби не писати цей текст. Але по-перше, почали приходити і ставити питання такі люди, що проти волі замислився.
По-друге, статті на цю тему і так вже з’явилися і на ФБ і в пресі.
Мені категорично перестали подобатися настрої частини наших громадян. За просторікуванням про Чорнобаївку і про «численні перемоги» почав губитися тверезий погляд на події війни. З’явилося бравурне бахвальство та вже невдоволено-пихате «А чому ми ворогів ще не розбили?»
Так от. До перемоги нам ще шлях неблизький. І це треба спокійно усвідомлювати, аби згодом не падати у відчай від не тих новин, яких ви чекали. І тим більше, аби не волати «Зрада!»
Фронт стабілізувався. Ворог не наступає – ми не контрнаступаємо. Тривають бої місцевого значення. Ворог намагається діяти проти нас тактикою виснаження. Ворог переконався, що в лоб нас не взяти. Ми НЕ повірили у його ядерний шантаж (провокації на ЧАЕС, підрив боєприпасів біля блоків ЗАЕС), нас НЕ зламала стрільба по мирних кварталах, тощо. Тому ворог робить дві речі – зриває нам посівну і готує новий наступ.
Саме для зриву посівної ворог б’є ракетами по наших нафтобазах. Посівна – це багато-багато пального. Зірвана посівна це не тільки злидні фермерів і агрофірм. Це ще й загроза дефіциту харчів і голоду у світі. Україна – один з найбільших постачальників збіжжя. Москва шантажує Захід. Аби він припинив давати нам зброю і примусив би нас до «компромісів». Так само як президента Порошенка свого часу, у 2014-му і у 2015 рр. – до епохи діда Байдена.
Водночас Москва проводить приховану мобілізацію і перекидає на фронт всіх кого тільки може. Мережею гуляє ролик з мобілізованими з ОРДЛО. Маріуполі вже були помічені кокойтівці – горлорізи з «Армії Південної Осетії». Цілком можливо, що Лукашенка уламають кинути в бій білорусів. ГУР попереджає, що на фронт підуть російські шмаркачі призвані в квітні. Мета всього цього – зібрати масу.
Навіщо? Аби продавити нашу оборону на основних ділянках. Масою. Не мудруючи. Як свого часу Москва продавила Лінію Маннергейма. Або як наступали по Україні – пригадайте чорносвиточників. Іде багато ознак що в Москві збагнули – Бонапартами їм не бути. Тому вони вирішили бути Жуковими.
А наступаюча маса – це дуже важко. Найкраще що сказано про цю війну: «Відчуття ніби граєш в шахи з повним ідіотом, але в нього 150 фігур». Масу краще зустрічати сидячи в обороні, а не в зустрічних боях. Масу краще вибивати, уникаючи спроб оточень. Тобто – відступаючи на підготовлені позиції коли існуючий рубіж тримати більше не можна. Що це означає?
Що треба набратися терпіння і мужності. Можливі дуже непопулярні рішення нашого командування. Можливі відступи. Можливі моменти, коли я (а мене точно не назвеш прибічником чинної влади) буду закликати згуртуватися біля цієї влади, бо вона чорт забирай, обрана законно на всенародних виборах. Нам доведеться триматися і ми мусимо витримати.
Але вже зараз ми не даємо їм зібрати всі наявні сили. Чому? Бо ми контратакуємо. Так, локально. Але. Під Харковом ми тіснимо їх до кордону. Біля Києва ми відрізали ворога в Бучі від основних сил – і що сталося далі? Вони перекинули поповнення. Яке ми нищимо прямо зараз.
А атакувати нас вони будуть змушені скоро, буквально у квітні. Чому? По-перше, їм треба перемоги до 9 травня. По-друге, бо у квітні дерева вкриє листя. І на дорогах, які вони контролюють сяк-так розгорнеться повноцінна козаччина з місцевої тероборони і штатних груп ССО. Удар буде скоро.
Це як на Майдані – коли треба було чекати. Тижнями. Пригадуєте? Ми вистояли.
Я зіпсував вам настрій? А ви погляньте на цифри. За минулий тиждень окупанти недорахувалися 2000 особового складу, 88 танків, 159 бронемашин, 26 літаків, 6 вертольотів. Вони не самі випарувалися – їх знищили українські солдати. Наші вояки не сумують – вони утилізують ворога.
