Є у мене знайома людина, яка колись почала зі мною деяку побутову війну. Розпочала з пліток по сусідам, потім отримала чесне та пряме питання: "навіщо ти це робиш?" Людина з'їхала на те, що то не вона - у відкритій розмові чесно відповісти мені в неї не вийшло.

Але з тих пір вона вважає себе жертвою. Саме вона - себе. Бо я ж, яка захищається - тепер агресор.

Пройшло вже багато часу, але вона досі "жертва", хоч я живу та не звертаю на неї уваги, бо є своє життя, свої плани, своя родина. А вона живе та тішиться, що вона ображена. І кожну свою пакість обгрунтовує тим, що це ж їй винні, це вона робить у відповідь. У відповідь на що - ніхто не розуміє, але комусь цю дірку легко закрити брехнею, чи не так?

Нікого не нагадує?

Ми, Україна, ось так і живемо, маючи на кордонах "жертву", яка вже така "жертва" - що далі нікуди.

Вона ж свої війська зігнала саме "у відповідь", і лише так, а не інакше.