Колись я спитала авторку, чи можна поділитись її дописом. Вона живе в окупації, в Криму. Написала, що не хотіла б розголосу навіть тут, у фб - тому що жити в тюрмі народів дуже й дуже болісно та ризиковано, коли ти залишаєшся українцем по духу та суті. Я завжди читаю її дописи "тільки для друзів", часто з побутового життя Криму та однієї маленької та сильної сім`ї, у якої відібрали Батьківщину - та іноді хочеться плакати.
Цей маленький допис від неї, як завжди, різанув по серцю. Доречі, пишу, та раптом помітила, що пишу українською, не задумуючись. Може, є смислові помилки, але гуглом виправляти не буду, добре? Хай воно у мені росте та міцніє.
А допис - такий:
" Коли щось печу у духовці(сьогодні хачапурі), завжди кажу
- Паахніт! Дамаашняє!
І сміємось довго та голосно.
То пару років тому окупєнди під окном нюхали корицю, ваніль та ром ( щось дуже смачне пеклося). Один, той, хто прийшов у гості, каже
- Паахніт, дамаашняє, давай папросім. Дамаашняяє.
а той, хто знімає хату каже
- Нєт. Анє не дадут. У ніх всигда пахнит. Сначала думал прігласят, угастят, как люди, а ане не здороваюцца.
А ще згадала, як другий окупенд(з іншого поверху) стукав в двері
- У тібя єсть вайфай?
а я зробила квадратні очі та кажу
- Нее, у меня ваніш, для шерсті.
А воно психануло, подивилось на мене як на малахольну та пішло, я ледь втрималась, щоб не заржати.
сміємось, а що робити ...
окупедство
плакати вже втомились
2092 доба."
Дякую, шановна фб-подруго! Якщо матимете бажання, щоб я написала ім`я - дайте знати. Поважаю, підтримую та бажаю сил це пережити.
