Одного разу мені потрапив на очі сюжет про українську сім'ю з охопленого війною Донбасу. Ця сім'я вибрала втечу до Білорусі.
Оселилися вони в якомусь зовсім маленькому містечку, де діти пішли до школи, а дорослі отримали роботу на місцевому державному підприємстві.
Тут же їм дали будинок в користування. Просто дали, як при Союзі - будинок, який вони не можуть передати у спадок, або продати.
Я сумніваюся, що вони можуть його викупити, але вони здавалися щасливими, в тому сюжеті.
Вони потрапили в аналог Радянського Союзу, можливо, в кращому його варіанті, осучасненому - адже для чималої кількості українців, які дихають минулим, Білорусь сьогоднішня - це благодать і стабільність.
Я бачу Білорусь інакше.
Це країна для тих, кому добре від факту "мені дали". Як цій сім'ї.
Це така маленька тепличка п'ять на п'ять, куди хтось заходить поливає.
Або загородь для курей, яким розсипають зерно пару раз в день.
Той же зоопарк з облупленою штукатуркою на фасадах.
Її оновлять, пофарбують, як ми свого часу фарбували шкільні парти з року в рік. Фарби там шарами неміряно, але під нею по суті дуже старий, іржавий виріб.
Дешево й сердито.
Білорусь відноситься до тих країн, де жити страшно і безперспективно.
Так, я знаю, вони в свою чергу лякають своє населення українськими майданами, вбачаючи в цьому вселенське зло.
Але я бачу Протасевича з пораненими руками, і в душу закрадається льодовий холод.
Якщо піднятися над обома країнами, як муха на стелю, і подивитися на них відсторонено, з деякою часткою цинізму - то ми побачимо одну країну неспокійну, вируючу, майданячу, але ЖИВУ.
Що йде то вперед, то відповзає назад, але потім знову і знову вперед. Вона б'ється, виходить з берегів, гримить і отримує поранення, але вона так живе.
І другу - зі школами російською мовою, з роботою на державних підприємствах. З будинками, виданими в користування. І з Протасевичами, з яких вибивають потрібні свідчення.
Завіса.
Мислячим, діяльним людям не можна жити на цвинтарі.
Їм потрібно в світ, в вируючу річку, яка очищається.
У вільне плавання.
В Україну, де ЗАВЖДИ буде шанс для вільної людини.
Скільки б будинків безкоштовно не видали, і скільки б масляних сюжетів не зняли.
"Ви що, хочете, як в Україні ??" - запитує Лукашенко.
"Дай Бог, щоб не так, як в Білорусі," - відповіла б я.
Щаслива народитися в Україні.
