Ще під час Помаранчевої революції нерідко тут, на сході України, чула ремствування: "ну і бардак в країні, навіщо ці революції, нам потрібен порядок, як в Росії, Путіна нам ..."

Напевно, хтось із цих нарікаючих вже помер, і електорату у опзж поменшало. Хтось вибрав потім Януковича, в пошуках того самого жаданого порядку.

Хтось шукає від п'ятирічки до п'ятирічки, не перестаючи, зарозуміло закусивши губу, перераховувати недоліки країни, в якій живе і, схоже, мучиться. Куди це годиться, що не день - то мітинги якісь, Конституція, захист прав, свобода слова? "Що це взагалі?"

Вони тупають по життю у вічному пошуку - хто ж їм, незвичайним, чудовим і богообраним, потрібен? Давайте подивимося на Крим. "Ісконно русскіє" пішли, раділи, тепер не можуть пройти до моря через високі паркани. Не можуть побудувати бізнес через рейдерство. Не можуть зберегти квартиру, ділянку. Отримали "сильного", на їхню думку. Він впав на них, як той камінь з неба - у відповідь на їхні заклики. Втекли від українського "бардаку" - і? Чи щасливі?

Донбас. Виходиш на страйк через невиплату зарплат на заводі - і потрапляєш на підвал. Жорстко. Сильно. Боляче. Більшість з них хотіли "порядку", як на Росії. Так ось і "порядок". Не такий, чи що?

І то не так, і це не так. І в підсумку путінський устрій ставить їх на коліна, ми ж всі бачили відео в ютубі, як вони становляться і благають! Ці люди все життя ходять як стадо в пошуках поводиря, у якого батіг, але тільки щоб бив вибірково: сусіда, щоб не "видєлувався". Начальника, щоб платив більше. Торгаша, щоб ціни не підвищував. Будь-кого, на якого тицяє пальцем святий нарід, плід дикого експерименту під назвою Радянський Союз і "русскій мір".

До чого я веду: якщо поруч з вами живе сєпар - домінуйте.

Він сам підсвідомо цього хоче.