Народ говорить, що намріяне в новорічну ніч точно збувається.
Вирішили спробувати ми цю народну технологію: думали, правильно формулювали, записали на папірці, підготували шампанське і запальничку.
До "загадування" і я була готова.
Але поки чекаєш бій курантів одним вухом слухаєш...
Про мову, вулиці і богів...
Про читання, паспорти і Шевченка...
Слухаєш.... А він, філологічний мозок, працює і не може зрозуміти: де це я вже чув і що не так????....
Що не так?
А потім бамммццц.......
Була колись у програмі літератури 11 класу стаття Уласа Самчука. "Нарід чи чернь?"
Невелика така, 1941 року..
Теж про богів, вулиці і читання...
Про "хто я", людську гідність і національну свідомість...
Не знаю, хто писав промову слузі народу, але Самчука однозначно читали. Повага.
Круто з першоджерелом попрацювали.
Переписали так переписали.
Творчо. Аж заслухалася і про "спалити і випити" забула.
Особливо зачепило про "какаяразніца".
Красіво переінакшили.
Улас Самчук:
"Тому — не все одно, хто як говорить, яким богам молиться, які книжки читає. Не все одно, якими іменами названі вулиці наших міст, не все одно, чи домінуючим є для нас Шевченко, чи Пушкін. Не все одно, як це часто доводиться чути, кого ми вчимо у школі, не все одно, яке наше відношення до російської літератури. Ні! Це не все одно… А коли — все одно, то це значить, що все одно для вас, хто є ми самі! Це значить, що ми не нарід, не якась спільна історична збірна сила, а невиразна юрба, сіра маса, вічно принижена без всяких ідеалів чернь."
Твір Уласа Самчука можна прочитати тут
