🍁 Поки ми всі обговорюємо "вагнергейт" та прес-конференцію нашого бідоносця, його підлеглі продовжують тишком-нишком міняти вектор зовнішньополітичного курсу України.
У цьому контексті знов спливає... ні, не Москва - Китай.
Нещодавно вже писали, що "слуги" призначили на посаду міністерки економіки Юлію Свіриденко - ексспівробітницю Комуністичної партії Китаю. Вона працювала у КНР, говорить про “великого Мао Цзедуна” та має на меті бути “смотрящєю” за комуністичними інвестиціями.
Ця призначення за постійними зашкварами влади якось підзабулось, але тут виходить стаття впливового французького видання Atlantico під назвою "Чому Пекін почав завойовувати Україну". Даю дещо скорочений переклад.
* * *
Мало хто зі спостерігачів забив на сполох із приводу того, що наприкінці червня Зеленський підписав угоду про партнерство з Пекіном, і Україна стала частиною китайського проекту "Один пояс - один шлях". Ця угода відкриє перед КНР великі загарбницькі можливості в кількох проектах, які не можуть не насторожувати. І відбуватиметься це в інтересах РФ. Бо зміцнення економічних зв'язків з Китаєм матиме геостратегічні наслідки для України.
У перспективі ці зв'язки можуть обмежити незалежність зовнішньої політики Києва і, отже, довіру до нього з боку Заходу. Вже зараз Київ відмовився звинувачувати Пекін у злочинах проти уйгурів - схоже, такою була умова продовження отримання китайських вакцин проти коронавірусу. Але Києву нерозсудливо було б думати, що він зможе розраховувати на підтримку Пекіна проти Москви.
До того ж Пекін, на відміну від Туреччини, яка також має намір посилити свою присутність в Україні, намагається не перетинатися з цілями Москви. Безсумнівно, його наміри передусім є економічними, але тільки-но його завдання буде досягнуто - з точки зору залежності Києва від Пекіна, він не матиме жодних проблем з тим, щоб підтримати Росію, якщо він вважатиме це своїм політичним інтересом. Бо Москва більш ніж зацікавлена в посиленні китайської присутності в Україні - це узгоджується з її метою віддалити Україну від Євросоюзу.
З економічної точки зору, Києву потрібні додаткова підтримка, щоб модернізувати інфраструктуру, і прямі іноземні інвестиції. Цим пояснюється те, чому він звертається до Китаю. Але ця політика є недалекоглядною. Вона може підірвати довіру до нього міжнародних донорів. Це пояснюється тим, що кредити Китаю не обумовлені боротьбою з корупцією та деолігархізацією, на яких наполягає Захід.
Крім того, перед Китаєм стоїть виклик прогодувати 1,4 млрд осіб, а тому він прагне розширити свій доступ до українських пшениці і ячменю. Одразу виникає ризик збільшення цін, яке може бути через попит з боку Китаю, або навіть дефіцит таких продуктів для самих українців - бо укладена угода дає дворазове-триразове збільшення українських поставок у КНР.
Подібно до того, як раніше в Африці, Пекін починає самостійно контролювати українські землі. Хижа політика, яку Китай проводить на сільськогосподарських землях України, відповідає його стратегічному імперативу: забезпечити свій продовольчий суверенітет у контексті кліматичних загроз для сільськогосподарських урожаїв і бажання китайського населення отримувати якісні продукти харчування, які не можуть забезпечити переважно забруднені китайські ґрунти.
Зрештою реалізація зближення китайсько-українського сільського господарства може призвести до зростання цін на деякі споживчі товари - такі як хліб - і навіть поставити під загрозу продовольчий суверенітет Європи, чий імпорт сільськогосподарської продукції вже зростає швидше за експорт.
Для Євросоюзу посилення китайського впливу в Україні є потрійним викликом, на який йому доведеться відповідати одночасно і в своїх інтересах, і в інтересах Києва. Далі, з геостратегічної точки зору, загроза з боку російського режиму є безпосередньою та найінтенсивнішою як для ЄС, так і для України, адже посилення китайських інтересів в Україні певною мірою сприяє реалізації інтересів Росії. Обидві держави є частиною нової осі диктатур, що протистоять цінностям свободи і верховенства закону.
Такі справи, малята. Мало того, джерела стверджують, що наразі ОПУ веде сепаратні перемовини з Пекіном щодо продажу 1 млн. гектарів землі в трьох українських областях, а Зеленський дав вказівку надавати переваги китайським інвестиційним проектам перед європейськими.
Саме з цією метою і відбулось призначення нової міністерки. І поки ми тут емоційно реагуємо на маячню арестовичей та подоляків, Україна постає перед викликом не менш небезпечним, аніж тим, який постав перед нами у 2013-му.
Питання старе, як світ - що робити? Якщо мирним шляхом, то не знаю. Але викривати цю злочинну владу не перестану.
Сил та терпіння вам сьогодні послухати чергову брехню "найвеличнішого".
