Виявляється, на сьогодні 15 великих українських посольств функціонують без керівників.

Дуже погана практика, яка свідчить, що міжнародні відносини, якими за Конституцією, у першу чергу повинен опікуватись президент, знаходяться у занепаді. До того ж, як мені розповідають у дипкорпусі, ціла низка досвідчених дипломатів відмовляється від своїх посад з двох основних причин.

▪ Перша. Фактично зовнішньополітичним напрямком керує не міністр закордонних справ, а особисто Ермак, що є приниженням для професійних дипломатів і порушенням загальносвітової практики.

▪ Друга. Багато чесних співробітників МЗС поставили свою кар`єру на паузу бо не хочуть пов`язувати своє ім`я з цією владою. А тих, хто намагаються пристосуватись до неї та вести себе максимально професійно, погрозами та цькуванням доводять до звільнення або навіть гірше. Приклад передчасної смерті від серцевого нападу посла у КНР Камишева - яскравий тому приклад.

Про призначення послом у США Макарової я вже писав. Ні у кого немає претензій до неї, як досвідченого фінансиста - тому Зе, скоріш за все, сподівається, що вона все "розрулить" з МВФ.

Хибна думка. Посаду українського представника у країні, яка є нашим головним стратегічним партнером, повинен займати фахівець з напрацьованими контактами у військово-політичній царині, досвідом роботи у зовнішньополітичній сфері та значним міжнародним авторитетом. Приклад? Чудово підійшли б кандидатури рівня Огризка чи Єлісєєва.

А що маємо у реалі? Контракти, нібито, на 3 млрд дол з ОАЕ. Три мільярди доларів, яких ніхто ніколи не побачить. Як ніхто так не побачив "лавини" оманських інвестицій. Та й взагалі, все, що було підписано у цих країнах - рівень посла або, максимум, заступника профільного міністра. Але ж ніяк не президента.

В англійській мові є такий термін - bubble diplomacy (бульбашкова дипломатія). Це коли є форма, є гарний костюмчик, є замилювання очей. Але немає змісту.

Так і Зе-влада. Костюмчик сидить, відосики пишуться, дружини на шопінг вигулюються.

Проте, змісту - нуль. А іноді і мінус.