Так, алло, народе мій.

Війна перейшла у нову фазу. І ця фаза також важка, але легша, аніж попередня.

Ворог грузне. Ворог тоне. Ворог кидає останні резерви. У ворога закінчуються боєздатні люди і ракети.

Його наступний крок, якого він боїться і сам – мобілізація, призов і вісімнадцятилітні лякані призовники на броні (хто забув, як це виглядає – дивимось кадри з Першої і Другої Чеченської). Саме цей крок і буде для нього катастрофічним, бо якщо вже зараз в бій відмовляються йти, або йдуть і здаються деморалізовані контрактники, то уявіть собі, з якою швидкістю будуть здаватися мобілізовані. Подивіться, як це відбувається на окупованому Донбасі, де саме примусово мобілізовані здаються у полон один за одним, у касках часів Другої світової. Ми реально не будемо встигати їх брати у полон.

А єдиний козир, який залишився у ворога (окрім ядерного удару, який фактично дорівнює кулі в голову самому собі) – це армія Бєлоруссії. І цей козир – це максимум козирна шістка.

Армія РБ невелика, слабка, деморалізована (бо Лукашенко чверть сторіччя продавав їм як головний здобуток мир і відсутність збройних конфліктів). І ця армія дуже давно ні з ким не воювала. Наші Збройні Сили, які воюють дев‘ять років, які воюють на своїй землі і за свою землю, і які прямо зараз розвішують пизди одній із найсильніших (вже нє) армій світу – це тигри, а армія Лукашенка – кабани, при чому без двох лап по діагоналі. Інакше кажучі, у тих білорусів, які не здадуться одразу після перетину кордону, шансів не дохуя.

Так, вони доставлять нам проблеми. Але на фоні того, що ми перемололи за тиждень найкращі сили російської армії, у порівнянні з якими… ну ви в курсі про тигра, кабана і діагональні ноги, то це виглядає дійсно хуйово.

Для білорусських солдатів, звичайно.

Можна ще й одночасно докинути таджиків та киргізів. Чи Збройні Сили Ерітреї. Насправді – майже похуй.

Ми вистояли під час найстрашнішого, найсильнішого, підступного удару. Тепер ми забираємо ініціативу. Це ще не кінець війни, і навіть не кінець її початку. Але з кожним днем ми наближаємось до перемоги.

Ми забираємо ініціативу. Ми забираємо життя ворогів і техніку. Ми отримуємо нову зброю, добровольців, гроші, паливо, техніку, обладнання, літаки. А Росія тільки втрачає.

Ми переможемо. Але до цього ще не одна ракета впаде на наші міста, ще не до одного населеного пункту заїде бродяча російська колона і не один український захисник віддасть життя за те, щоб світ позбавився країни-терориста. Це факт, який сприйняти треба.

Але на нашому боці правда і ненависть. І ще спокій. Страшний спокій, за яким клокоче, немов лава, неймовірний гнів на сук, які вбивають наших дітей, міста і друзів.

Ця війна, війна лютого гніву, буде виграна. Ціна буде високою. Але вибору немає.

У війні на знищення ми себе знищити не дамо.

А от пизди – звертайтесь.