Будь-який посібник по стратегії конфлікту – неважливо, бізнесового конфлікту чи військового – вимагає виявляти слабкі точки супротивника і наносити удари саме в них, замість того щоб витрачати сили та ресурси на укріплені, сильні сторони ворога.

І що ж ми бачимо у нашій війні?

Україна виявилася країною майже без слабких місць. Слабку економіку підтримують світові вливання, і курс гривні не змінився, на відміну від рубля, який зробив стрибок мангуста в стратосферу. Армія – мотивована і професійна, повітря ми не дали зайняти, наші літаки літають, ПВО працює. Населення гіпермотивоване по всій країні. Навіть на окупованих територіях люди двіжують під українським прапором. Залякати ракетними ударами населення не виходить теж.

Навпаки, і населення, і армія швидко знайшли слабкі місця ворогів. Армія хуячить і без того провальну логістику росіян, залишаючі їхні колони без палива, а нація голіруч заганяє моральний стан супротивника під плінтус, віджимаючи у нього танки і проводячі проукраїнські мітинги там, де пробилися ворожі війська.

Світ також в‘їбав по слабким місцям росіян, якими, до речі, виявилась вся Росія. Економіка свєрхдєржави упіздила в дефолтний стан за два тижні, населення порозумніше з‘йобує за кордони, поки вони ще відкриті, в Криму паніка (і недарма), у генералів паніка, офіцери ніхуя не розуміють що робити, а ми їх пиздуємо потихеньку, бо рано чи пізно вони тупо закінчаться згідно законів математики.

Тож Росія зараз веде себе не як країна, чия армія стоїть на підступах до ворожої столиці, а як країна, чия армія вже знищена. І все, що їй залишається – тероризм. І захоплення АЕС, і ракетні атаки на мирняк, і оце усе про химічні атаки – це тупо терор, єдина стратегія слабких. Бо вони вже розуміють, що їм валєнкі.

А наша задача зараз – довести справу до кінця.

Тож їбашимо, котики, їбашимо. Росія сама себе не зруйнує.