🌳 Гілея – у перекладі з грецької, - ліс. Але Гілеєю, з подачі історика Геродота, древні греки називали гігантський лісовий, точніше плавневий масив, що тягнувся долиною Дніпра від Хортиці і до нинішньої Нової Каховки.
Це була напівказкова країна, заселена не лише численними звірами і птахами, але й лісовиками, мавками, німфами, русалками, водяниками 😊
Подорожуючи по Скіфії, Геродот відвідав Гілею, піднявшись по Дніпру від його гирла і до самих порогів. Згадка про це знайдена в одній з епіграфічних пам’яток під час розкопок давньогрецької колонії Ольвії, яка існувала в Нижньому Побужжі з VI ст. до н.е.
За часів «батька історії» уздовж берегів Борисфену (Дніпра) тягнулися численні пасовища, а найвищі і соковитіші трави колисалися вітрами на просторах Великого Лугу, що здавалися нескінченним.
По скіфській священній Гілеї блукали стада зубрів і диких коней. У її глухих куточках будували свої дамби невтомні річкові трудівники бобри, гніздилися горді орлани-білохвости, чаплі, пелікани та безліч інших птахів.
Дніпровська вода була прозорою і приємною на смак. Головну річку Скіфії живили сотні річок і річечок, в плавнях було багато островів, озер і боліт.
У Борисфені водилися стерлядь, білуга, осетр, величезні соми і щуки, окунь, тараня, скумбрія, камбала, в’язь, судак та безліч іншої риби. У його гирлі сама по собі осідала сіль.
Ймовірно, під враженням від своєї подорожі Геродот відзначав: «Це – єдина річка, крім Нила, витоків якої я не можу вказати (як, здається, і ніхто з еллінів)».
Частина цього масиву від Хортиці і до села Бабиного на Херсонщині називалась за часів козаччини - Великим Лугом Запорізьким.
✏️ Костянтин Паустовський писав: "При созерцании прекрасного возникает тревога, которая предшествует нашему внутреннему очищению".
Письменник не пояснює причин тривоги, адже зрозуміло і так, як усе прекрасне трагічно вразливе. Ніщо так не наражається на небезпеку розорення, а то і знищення, як піднесене, непорочне.
⌛ Приречені були і плавні Нижнього Дніпра.
Навіть не на початку 50-х років минулого століття, коли до них підступилися з пилами і сокирами приїжджі лісоруби, не в кінці 40 - х, коли було прийнято рішення перегородити греблею Дніпро в районі Каховки. Цілеспрямований, методичний наступ на Луг почався з реалізації сталінського плану перетворення природи східноєвропейського півдня соціалістичної імперії ще в середині 20-х років, коли в Приазовських та Причорноморськіх степах знищувалися вікові пасовища, щоб потім спровокувати розмови "о засушливых землях". Загибель Гілеї почалася з притиснення всього південноукраїнського степу, коли замість традиційного і прибуткового в цих краях скотарства, особливо вівчарства, бездумно впроваджувалося хліборобство в неприпустимих масштабах.
Казковий край, густо населений абсолютно реальними лосями і козулями, оленями і кабанами, лисицями і ондатрами, борсуками і видрами, куницями і хохулями, дикими котами і тарпанами, сомами і щуками, осетрами і севрюгами, судаками і лящами, вуграми, покірно чекав своєї долі ..
Тисячі озер, проток, стариць, струмків, островів, кіс, заток, лиманів, а серед них величаво котив свої води Дніпро - Славутич.
Паралельно Дніпру, дотримуючись лівобережжя, бігла на південь річка Конська (Конка). Яскраво - блакитну до синяви воду Конської неможливо було сплутати з Дніпровською - жовтувато - блакитною.
І навіть після, на всьому шляху крізь Гілею, коли Конська кілька разів виходила з нього, на час з'єднувалися тільки русла двох річок, але не їх води.
Яскраво - блакитна смуга ніколи не змішувалася з жовтувато - блакитною. Грань між ними простежувалася чітко. Хіба це не диво!
Зберігала Конська свою течію і колір води до самого впадіння в Дніпровський лиман.
Величезні дубові гаї, масиви вікових верб, диких груш, береста.
Соковита трава - до поясу.
У дуплах - мед диких бджіл.
Людина, опинившись одна в плавнях, могла прогодуватися як влітку, так і взимку.
Ягоди ожини, глоду, шипшини, терну і кизилу не втрачали своїх поживних властивостей навіть в люті морози. Знавець і співак Великого Лугу Андріан Кащенко (1857 - 1922 г.) писав:
« Дуже часто, переходячи ліси, мені доводилось бачити озера. На їхніх берегах здебільшого шуміли очерети й осока, з яких мов чабани з-поміж отари овець, маячили високі верби, купаючи свої гнучкі віти у воді. Де траплялися піскуваті галявини, то вони були вкриті непрохідними шелюгами лоз; вогкі ж безлісі місця заростали осокою аршинів у три заввишки та очеретами до трьох сажнів. Величезні срібно - руді китиці комишу хвилювались, як море, поверх того моря красувалися чорногруді, м’які, мов боброве хутро, султани».
Однак і наш видатний дослідник відчув хвилювання "при созерцании прекрасного".
Колишній притулок славних запорожців, краса і гордість України, став піддаватися варварському відношенню до себе ще в XIX столітті.
Свого часу запорожці рубку лісу робили тільки строго вибірково, полювали на звіра і ловили рибу тільки у встановлених місцях, але новоявлені господарі краю дивилися на Великий Луг, виключно як на джерело збагачення. З болем констатував А. Кащенко в 1916 році хижацьку заготівлю лісу в районі Нікополя, масове винищування промислового звіра і птиці.
Але не міг навіть здогадуватися шановний Андріан Феофанович, яку долю підготували цьому Богом даному краю люди в недалекому майбутньому..
