Що сталося? Конфлікт між США та Колумбією виник через відмову колумбійської влади приймати американські літаки, які депортували нелегальних мігрантів, в першу чергу - тих, хто отримав кримінальні звинувачення.
Президент Колумбії, соціаліст Густаво Петро заявив, що депортації повинні відбуватися з дотриманням гідності та прав людини. У відповідь Дональд Трамп оголосив про введення 25% мит на імпорт колумбійських товарів і пригрозив збільшити їх до 50%, а також запровадив візові санкції проти колумбійських чиновників.
Згодом Колумбія погодилася прийняти депортованих громадян. Санкції проти чиновників США пообіцяли скасувати після успішного завершення першого рейсу.
Чому Колумбія стала першою “жертвою”?
По-перше, ця країна найбільш залежна від США, на неї найпростіше тиснути. Інші гіганти регіону - Бразилія і Мексика - також критикують жорсткий підхід США до депортацій. Але важелів тиску на них у США менше.
США є найбільшим торговельним партнером Колумбії, і майже третина її експорту спрямована на їх ринок. Запровадження мит могло б завдати серйозного удару по економіці країни, яка і так тільки оговталася від наслідків пандемії. Тому, власне, Колумбія так швидко пішла на поступки США і була обрана першою показовою “жертвою”. І це вже швидка інформаційна перемога у темі міграції.
По-друге, на кордоні Колумбії і сусідньої Панами знаходиться Дар’єнський перехід. Це малопрохідні джунглі і болота, основний маршрут нелегального трансферу людей спочатку в Центральну Америку, а потім і в США.
По-третє, це показовий крок проти, власне, Петро. Петро - перший лівий президент Колумбії. Колумбія і її уряди багато десятиліть спираються на підтримку США. Наприклад, реформатор Альваро Урібе (2002-2010) спирався на підтримку адміністрації Буша, його наступник - Хуан Сантос (2010-2018) - за підтримки Обами фактично завершив багаторічну громадянську війну з ліворадикалами.
Але головні соціальні проблеми - і бідність вражаючої більшості населення, і доволі високий рівень злочинності - залишалися невирішеними. Це призвело до того, що 2022 року президентом країни вперше став лівий політик, який виступає проти втручання США у внутрішні справи регіону. Що для головного союзника США в регіоні неприпустимо, звісно. І він має бути приведений до покори.
Що буде далі? Далі адміністрація Трампа продовже робити міграцію центральною темою своєї політики. Бо це зрозумілий “внутрішній ворог”, на боротьбі з яким легко збирати політичні бали.
Чи зупинить такі показові депортації міграційні потоки? Ні. Медійні перемоги над мігрантами, звісно, будуть, але довгостроково допоможуть вони приблизно ніяк.
Бо що штовхає міграційні потоки вперед? Бідність, соціальне розшарування, диктаторські режими, громадянські війни і діяльність картелів. Депортації і обмеження фундаментальні проблеми, які створюють міграційний потік, ніяк не вирішують. А торговельні війни їх тільки посилюють.
Довгостроково такі кроки можуть привести і до посилення позицій Китаю в регіоні. Китай вже активно просуває свої інтереси в регіоні - в Чилі, в Перу, Болівії, Еквадорі, Бразилії і - найгірше для США - у Мексиці. І мова не тільки про ресурси і економічні інтереси, але й про - наприклад - той саме наркотрафік. Кокаїн з Колумбії вже давно значно поступається синтетичним речовинам, зробленим з китайської сировини у Мексиці.
Чи буде Трамп такий саме різкий, рішучий і ефективний у діалозі з Росією? Та не буде, звісно. Впливати на союзників і залежних від відносин з тобою партнерів - набагато простіше. Електорату подобається, ризики мінімальні, ефективність нікого особливо не цікавить.
А всі важелі впливу США на Росію, які можуть примусити Росію до перемовин - про більш кропітку роботу і довгі ланцюги управлінських рішень.
Крім того, якщо критерії ефективності “боротьби з мігрантами” вкрай розмиті, то ось результат впливу на Росію буде цілком конкретний - війна або триватиме, або завершиться.
