Більш за все мене завжди дратували оці підведення підсумків року, якими, куди правду діти, грішила інколи і я сама.
Але цей рік особливий.
Він вартий того, щоб про нього і згадувати (хоч дуже хотілося б забути), і забути (хоч все одно незворотньо будеш його згадувати).
Пам'ятаю, всі питали - що буде першим, що ви зробите після Перемоги? А я і досі не знаю відповіді на це запитання. Точніше, я хотіла після перемоги випити кави з однією людиною, але два тижні тому ми розісрались в хлам (встигли таки до нового року, умнічки які).
Цей рік варто пам'ятати вже лише тому, що
не у всіх нас був шанс його пережити. І багато хто не прийшов на його фінішну лінію. І поки я пишу цей допис, хтось ще втратив шанс зустріти новорічну ніч заради того, щоб інші люди в Україні мали майбутнє.
Цей рік був сповнений втрат. Фізичних та всіх інших можливих. Всіх, окрім себе та віри в Перемогу і український народ. Український народ, в якому стільки раз багато хто зневірялись напередодні, але у найтемніші миттєвості він не схибив і не відступив.
Мене весь рік дивували люди - і в найкращому, і в найгіршому сенсі. Хтось став близьким, хтось чужим. А хтось залишився у магічному колі там, де і був - найдорожчих, що в першу чергу бачать в тобі людину, якій буває зле або добре. А не сприймають тебе крізь призму якоїсь дуже умовної публічності.
І найбільше, окрім Перемоги над рф, я хочу, щоб всупереч всьому, українці не втратили хист до створення дива і здатності вражати весь світ своєю силою. Тому що в цьому нам немає рівних.
*Автора фото нажаль не знаю, але воно найкраще ілюструє все, про що я думаю.
