Під час розпаду СРСР не виходити з цього концлагерю Україну вмовляли і Буш-старший, і пані Тетчер… Але хід історії – це такий логічний ланцюжок подій, які, на щастя, ще можуть ставатися попри політичні погляди сильних світу цього.

Це коли батьки вмовляють тебе стати юристом, але ти завжди мріяв стати художником, і тільки так ти можеш почуватися щасливим. Що переможе – те і буде впливати на все твоє життя.

Адже і Будапештський меморандум був помилковим в самій суті його – в тому, що у України треба щось відібрати. Те, що ми недоробили зі свого боку якісь умови, це одне. Те, що взагалі вирішили роззброїти Україну – друге. Україну – не Росію.

Тому коли хтось вважає, що політики більш мудрі, аніж, скажімо, військові чи активні представники народу – то тут маємо різні приклади. Бо і пані Тетчер, і Буш-старший, і багато інших все ж таки помилялися. Щодо нас – так точно.

З цієї ж самої позиції може виходити, що якійсь Якутії чи Татарстану цілком логічно вийти зі складу РФ, і нічого страшного в цьому не буде. Зробити якісь перегрупування частинам РФ та приєднатися економічно, культурно до того ж Казахстану чи Туркменистану, чи ще когось (не обов’язково територіально) – нічого страшного в цьому не буде. Дати незалежність народам, які ще можуть цього захотіти та там залишилися якісь залишки мови, культури та ресурсів, з чого вони ще можуть піднятися та розвинутися – можливо, нічого поганого в цьому не буде.

Адже Україну теж вмовляли не виходити з СРСР, а зараз її вже не було би в національному сенсі, якби погодилися – ми сьогодні могли би стати таким же плацдармом для наступу, скажімо, на Польщу, яким є для Росії Білорусь. Повністю знекровлена країна на користь росіян. Сьогодні всі народи так званої РФ віддають своїх чоловіків на роль смертників у російсько-українській війні. І якби ми тоді послухали світових політиків, то сьогодні валялися б мертві на черговій війні, але виштовхнуті на неї росіянами, на боці Росії. Здається, саме на окупованих територіях України підлягають російській незаконній мобілізації діти з 17 років, а тепер ще й, наче, жінки. За спинами яких будуть йти росіяни.

Всі сьогодні говорять про Макрона, якому напевно хочеться продавати свої авто на російському ринку, і тому він закидує про якісь гарантії для Росії – але хід історії, сподіваюсь, сильніший за таку політику. Коли політики починають думати про економіку – вони перестають думати про справедливість. Хід історії вже показав, хто сильніший – в переносному значенні ті ж батьки, які нав’язують тобі свій план твого життя, чи твоє істинне бажання, розуміння, що тобі, власне, треба.

Я тут, звісно, пишу абсолютно суб’єктивні свої думки – велика політика не раз вирішувала і буде вирішувати складні конфлікти чи економічні проблеми. Але й “завдяки” їй деякі нації вже би не існували, якби погодились з такими “пропозиціями”.

А у нас є, можливо, чи не перша можливість нарешті вирватися з кола, де ми знову і знову повертаємося до росії – бо раніше ми програвали. А коли ти в окупації, навіть не обов’язково територіально, а економічно, культурно, політично – ти як ті буряти, татари, якути, дагестанці, білоруси – втрачаєш себе. Одного разу помруть остання бабка чи останній дід, які могли би нагадати тобі мову та культуру власного народу. Так може бути на просторах РФ, де різні етноси вже не знають, хто вони і що вони. Щодо нас – величезне щастя, що ми не стали одними з них.

Переможемо – і зможемо закласти інший сценарій нашої майбутньої історії.