Тітка Ліда дуже погана. Ліків немає. Вона через це не переймається, бо навіть після двадцяти років праці санітаркою в обласному роддомі в силу медицини не вірить.
Відколи вони з родиною оселилися в селі, у неї своя медицина: парне молоко, запашні трави, назбирані в полях навкруги, мед. Молитви. Важка праця.
Зранку, ще до того, як встане сонечко, треба дати поїсти худобі. Взуває старі галоші та човгає на подвір'я, посміхаючись та розмовляючи з курками, погрожуючи пальцем задиристому півнику. Кішка лащиться біля її ніг.
- Машка, йди, дурепа, не заважай. Йди, кажу. Зачекай своєї черги, я сама ще чаю не пила.
Машка крутиться, крутиться поряд, зрештою відходить в бік, примружуючи пронизливі котячі очі, завмираючи, як єгипетська статуя. Тітка Ліда човгає в літню кухню, розігріває старий чайник та заварює дуже дуже солодкий чорний чай, з двома столовими ложками меду. Груба шкіра на долонях зігрівається від гарячої чашки, і тепло від першого солодкого ковтка розливається по тілу.
Потім йде знову надвір, бо роботи непочатий край. Перевіряє овочі, що стоять у відрі на ганку. Онуки вчора зробили таку халепу діду - в кабачок набили цвяхів, маленьких, що й не помітиш їх одразу. Жменю цвяхів запхали молоточком в товстенний кабачок, який дід приготував для свині, щоб натерти на терці. Погано бачить дід - починає терти, а воно скрипить залізом. Ото було галасу...
Туман був тоді. Того дня закінчилося мирне життя. Відтоді ні ліків, ні миру, ні насолоди ранками, коли сонечко ще не встало. Гупає, літає, вибухає. Худобу майже всю поступово зарізали, бо треба щось їсти. Багато відібрали непрохані "гості". Дід нервує постійно, очі сльозяться, червоні від недосипання, - він той кабачок згадував чи не з любов'ю, нехай би онуки позабивали цвяхи у всі кабачки, та в усю картоплю, що стоїть біля пічки в кошику, - він би з радістю їх виймав та не лаявся. Лише б не бомбили нелюди.
І тітка Ліда зовсім погана.
Туман і сьогодні. Він вкриває поле навпроти будиночку, наче білою ватою. Скажено залаяли собаки і почувся вигук з вулиці:
- Доброго дня!
Що? Хто це?..
- Доброго вам дня, кажу! - Вони посміхаються. В очах втома і щирість. Виринули з туману, наче в казці, кремезні чи то від того, що в формі та зі зброєю. Чи то від того, що українці.
Дід плаче. І тітка Ліда. І сусіди. Гупає десь, як завжди, в тумані. Біла вата вкриває поле. "Доброго дня вам, кажу!!"
Доброго. Тепер вже доброго...
Херсонщина. Лівий берег. Ці дні.
2023
