“Після приходу нацистів до влади в Німеччині в 1933 році відносини між Німеччиною і СРСР почали різко погіршуватися, а товарообіг між двома країнами знизився. Після декількох років високої напруженості і суперництва Третій Рейх і СРСР почали поліпшувати відносини в 1939 році.

У серпні того ж року країни розширили свої економічні відносини шляхом укладення комерційної угоди, за якою Радянський Союз надсилав життєво необхідну сировину в Німеччину, в обмін на поставки зброї, військової техніки і цивільних машин. Ця угода супроводжувала Пакт Молотова–Ріббентропа, який містив секретні протоколи поділу Центральної Європи між двома державами. Невдовзі Німеччина і Радянський Союз вторглися в країни, що були зазначені в межах їхніх сфер впливу.

Пізніше країни розширили свої економічні відносини, підписавши комерційну угоду в лютому 1940 року. Німеччина отримала значні обсяги сировини, необхідні для її майбутнього військового успіху, такі як нафта, зерно, каучук і марганець, а натомість відправляла в СРСР озброєння, технології та машини для виробництва. Після незавершених переговорів щодо можливого вступу СРСР в пакт осі, країни вирішили кілька суперечок і розширили свої економічні відносини в січні 1941 року Господарською угодою між СРСР і Німеччиною.

Економічні відносини між двома країнами різко припинилися, коли у червні 1941 року Німеччина напала на Радянський Союз, порушивши пакт Молотова–Ріббентропа…” (Вікіпедія)

Ми з вами можемо уявити, що рішення підтримувати фашистську Німеччину нафтою, зерном, каучуком, марганцем приймалося десь в Києві, або Мінську? Звичайно, підтримка фашистів йшла з Кремля.

Мабуть, ще з тих часів у росіян є якийсь особистий тригер – не весь світ став перед ними на коліна, і не весь світ визнав їх якусь інакшість, перевагу, якісь особливі права на існування на цій земній кулі. Це суперництво зі світом через особисті комплекси нації, яка так і не стала нею, не виросла, не сформувалася – воно сьогодні лише загострилося.

Я думаю, що самих німців вони, росіяни, давно помітили хрестиком як тих, кого перевершили нехай не економічно, а морально. На цьому почутті переваги побудовані багаторічні “можем повторіть”, “на Бєрлін”, засилля росіян в самій Німеччині, впевненість (яка на щастя не виправдалась), що Європа не зможе без російсько газу…

Але й досі вимальовується такий самий нацизм, таке саме зазіхання на більшу роль у світі, така сама образа на всіх і кожного, які були і на момент підтримки росіянами німецього фашизму, і на момент співпраці з Гітлером, і на момент вторгнення росіян до Польщі й інших країн.

Ось воно.

Те, що залишається в росіян навічно – на фото.

Воно невикорінене зараз, і не буде викорінене ніколи. Бо де зараз російські “опозиціонери”?

В Європі.

Що вони зараз роблять?

Працюють над новою картинкою щодо “нє вся рассія такая”.

Для чого?

Щоб росія залишилась існувати, і щоб їй дали змогу й далі плекати свою імперскість.

Бо як нещодавно зазначила “опозиціонер” Катерина Шульман (сидячи у Франції) – “у сосєда дом сгорєл, а у нас каналізацию прорвало. Но сосєду дом восстановят всєм міром, а нам…”

Ну, ви читали.

Ніщо не вирвано з контексту.

Людина бореться за росію, а не за справедливість.

За росію, а не за справедливе покарання.

За росію, а не за потребу росіянам переосмислити свої дії, які вони робили, або які так і не зробили впродовж багатьох, багатьох років…