Зі сторони деяких лідерів, народів чи країн можна споглядати на війну в Україні і прикидувати, як би її можна було закінчити.

Угорщина та зокрема якийсь Орбан думає, що українцям треба просто здатися, і війна завершиться. І ніяких подальших проблем.

Трамп може базікати, що завершив би запросто, будь він при владі. Ілон Маск може тут відрізати, там пришити - віддайте росіянам те, і те, і живіть собі далі. Навіть наші "лідери" йшли на вибори під гаслом "домовитися посередині".

Багато хто називає цю війну конфліктом - наче це ми щось з росіянами не поділили. Йшли собі, йшли, бачимо - Крим лежить, чи стоїть. Нічий. Ми думаємо - а давай собі його заберемо. І росіяни такі - е, ні, ми самі його заберемо. Він же ж нічий. Буде наш.

І тільки ми, свідомі, та свідомі наші сусіди розуміють, що ця війна має в собі набагато глибший сенс. І причини її не вирішені вже багато століть. Що "конфлікт" цей складається з впевненості росіянина про неможливість самого існування України на цій території, в цих кордонах, з цими ресурсами, з цими талантами, здобутками, перспективами. Ми не повинні такі тут жити, бо "кто разрєшил вам так красіво жить?"

За зернята в кишені для голодних дітей - розстріл.

За мову та культуру - тюрма.

За свою позицію - Сибір.

За незалежність - війна на знищення самої нації.

Бо до того - вивезені до Пітеру музейні експонати.

Бо до того - викачаний на Львівщині газ, на потреби партії.

Бо до того - мільйони українців прикривали собою Москву у другій світовій.

Бо до того - тотальне знецінення, спотворення, приниження всього українського.

Не вийде тут відрізати, там пришити.