Допоможіть зрозуміти психологію людей:
- "У меня друзья в России, я всегда был (была) за них!"
Що то за "дружба"?
Хіба дружити - це не двосторонній процес?
Хіба тут не працюють над відносинами обидві сторони?
А так, виходить, хтось тут мазохіст.
Дивіться, за такою логікою виходить, що наявність друзів в Росії має більшу вагу, ніж власна безпека. І такі "друзі" лише підливають масла у вогонь.
Як так може бути, що той, чиїх дітей вбивають - і той, від кого летять кулі - рівноправні у своїй "дружбі"?
Що це за збочення взагалі???
Ніколи не повірю, що вони там за стільки років не чули про те, як хоронять їх співвітчизників, приїхавших з нашого Донбасу грузом 200.
Якщо це не бабуся/дідусь десь на кордоні з Китаєм - ніколи не повірю.
В них що, досі немає інтернету?
Концтабір, куди не долітають новини?
Вони відірвані від цивілізації?
Так, подекуди туалетів немає, газу немає, світла, води - але якщо такі "друзі" знаходять можливість спілкуватися с українцями, то світло хоча б є?
А Скабєєву - хіба не дивляться?
Вона ж прямим текстом загрожує нам війною.
Ну, нема ж дурних - все вони знають.
Знають про танки та Гради, знають про бурятів на Донбасі та пськовських десантників. Чули про звернення Путіна до Думи з вимогою підтримати вхід кадрової російської армії в Україну.
Комплекс меншовартості - то таке захворювання, яке треба лікувати.
Така невпевненість у собі буде заважати пересічному українцю, який має "друзів", все життя.
Ви уявляєте, якими виростають їх діти? Невпевнені у собі та своїх правах, не здатні висказати власну думку - за них звикли цю думку формувати їх "друзі".
І ми ж давно оперуємо фактами.
Є дані розвідки, і не тільки нашої. Є відео, фото, є полонені, є свідчення, є прямі погрози на російському тв, є стільки інформації, що це вже, пробачте, треба бути повним дебілоїдом, щоб так принижувати себе перед "друзями" з РФ.
Єдине, що варто чекати від російських "друзів" - це:
- Слушай. Мы давно друзья. Мне СТЫДНО за то, что моя страна убивает твою. Мне СТЫДНО за то, что у меня в стране много лет один и тот же президент, и мы не состоятельны, как гражданское общество, чтобы это изменить. Мне СТЫДНО за свою армию, в конце концов, и я ПРОШУ У ТЕБЯ ПРОЩЕНИЯ, как твой друг, за то, что в твоем доме началась война. По нашей, российской, вине.
Все.
Ось це буде дружба. З вмінням розуміти та брати на себе відповідальність.
P.S. Про мій роман "Сині грози" .
.
