Натрапила на відео шоу Скабєєвої, яка позвала в студію не того історика. Не того, тому що про Степана Бандеру зненацька сказав не по сценарію – сказав, що той боровся за незалежність України та сидів в концтаборах.
Звісно, його почали перекрикувати, щоб глядачі не почули зайве. Але щось пішло наперекосяк. І ось ця фраза російського ведучого мене зачепила:
– он боролся с совєтской властью, он коллаборант. Точка!!! – і крик посилює на цьому слові, начебто після “точка” все інше не має значення.
Так Бандера й не був радянською людиною. І мільйони українців не були радянськими людьми по суті (може юридично росіяни посперечаються. Ну і до біса їх). Бо ці люди були окупованими радянським режимом.
Ось тут та жирна “точка”, після якої будь-які російські крики не мають ніякого значення.
Росіяни сидять на табуретці з кривими ніжками – це те, хитке та крадене, на чому вони базують подальші твердження.
Вкурвлює, що Севастополь та Одесу вони називають містами бойової слави самих росіян (совєтской арміі) – але вас туди занесло без запрошення. “Вас тут нє стояло”, бо так і Соледар наш назвуть містом бойової слави вагнерівців. А вони ж фільмів назнімали про наш Донбас, який в фільмах давно не український. Їх діти дивляться та вірять. Що Бандера-колаборант, що Севастополь, що Донбас “всєгда был російскій”- ось так і народжуються міфи. Ось тому у союзників день пам’яті – 8 травня, а на росії – 9 травня “дєнь побєды”.
Щоб хтось був колаборантом, треба щоб спочатку він вважався вашим співгромадянином. Щоб щось називалося місцем російської бойової слави – треба спочатку згадати, як та російська “слава” взагалі там опинилась. Як завжди, нахрапом, без дозволу, відкриваючи чужі двері ногами.
Колись на нашому кордоні (Гоптівку візьмемо) митники з нашої й їхньої сторони ділилися прибутками:
– Юра, это мой клієнт! Я потом подойду!
Юра з тої, російської сторони не відкривав клієнту багажник, і клієнт проїзджав кордон. Що і скільки він там провозив, ні Юру, ні його друга не турбувало.
Потім з початком війни стали обережніші. Може, утрирую, але десь так:
– Эй!! Юра, ты мєня слышишь?!!
Десь здалеку:
– Чо-о-о?!!! Слы-ы-ы-ышу-у-у!!!
– Юра, слы-ы-ышишь??!
– Говори гро-о-о-мче!!
А тепер ситуація все ближча до:
– Юра!! Юра, ау!!
А у відповідь не те що гавкання здалеку, а взагалі тиша. Тихесенька тиша. Бо наші випалили їх вглиб на 100 км (така мета). Випалили склади й техніку, общаги для розміщення чмобіків та митницю. Доречі, це правда, яка стає дійсністю – випалюємо, кожного дня. На днях на Білгородщині, писали, взірвався газопровід – наче десь 14 тисяч чи сімей, чи будинків залишалися без тепло- та газо-постачання. Потрощені будівлі, в яких вони могли би складати БК та розміщувати нову силу для наступу.
Ну і слава Богу.
