З Росії зняли санкції на ввезення авіаційних запчастин, Росія отримала дозвіл на ввезення медикаментів (тобто фармацевтичні компанії за цим прецедентом зможуть цілком спокійно повертатися на російський ринок чи не виходити з нього), зняті санкції щодо добрива, і Росія може вивозити власне зерно.

(Так, доповнюю - якщо коректніше - подовжили виключення цих направлень із санкційного списку, тобто дозволили це поставляти, скріни з заяви ЄС додані).

А Україні вона цього не дасть попри підписані папірці.

Хоча коли ти берешся щось підписувати під час війни, нехай і через посередника, але коли одна сторона трикутника - агресор - то щось замалий "відбій" від таких "домовленостей".

Тим більше, які чомусь засекретили від українських громадян.

Хто виграв від цих домовленостей в Стамбулі? І де тут інтереси України? Яку продовжують бомбардувати та руйнувати її торгівлю та виробництво.

Як результат Росія може вивозити зерно, а ми - ні.

Бо Росія може бомбардувати наші порти - а ми її - ні.

Росія може чхати на договори, а ми - ні.

Вона може обробляти свої поля - а ми на великій частині своєї території - ні.

Давно хотіла сформулювати і написати це: Україні потрібні власні "яструби", накшталт американських республіканців.

У них і демократи такі - але у нас що не вибори, то ніяк не виходить проявити сповна свою націоналістичну складову.

То більшість невдоволена (вона завжди буде невдоволена) діями меншості.

То меншість не взмозі довести до кінця перебудову країни, бо більшість не хоче.

І тепер бозна хто, бозна з якою професійною підготовкою, бозна в чиїх інтересах - бозна що підписує. І все це засекречує.

На виході - ми досі потерпаємо від війни та обстрілів, а агресор вибиває для себе якісь поступки.

Мені ситуація нагадує вболівання за улюблену команду, у якої шалено класні гравці, але вратар - дилетант.

Halit Kurtulmus Aytoslu - Difficult task