Трохи побутові, так сказати, питання. Буває, якась думка крутиться в голові, і не заспокоюсь, поки її не висловлю.
Мова про власний приклад. Власний рівень. Будь ласка, батьки і діти: як часто батьки очікують, що їх діти досягнуть більшого, ніж вони самі? Це логічне бажання, але при цьому батьки ще не настільки старі, щоб самим не показати в чомусь вищий клас. Але ставлять собі крапку. Тобто дитина мусить дати результат, а батьки цього очікують, образно кажучи, лежачи на дивані. Образно кажучи, підкреслюю. Хоча могли би мотивувати дитину власним прикладом. Що це? Зневіра? Лінь? Втома? Нерозуміння? Слабкість?
Якщо моя дитина не може почати качати прес вранці – я буду робити це разом з нею.
Якщо моя дитина ліниться вивчати іноземну – я вивчу її сама, щоб змотивувати та допомогти, навіть якщо мені буде 50, 70, 80 років.
Якщо дитина отримує перемоги в спорті, малюванні, науці – я отримаю власні перемоги, в тій справі, якою займаюсь. І навіть більше.
Ключовий момент, про який я нещодавно почула: ми повинні бути цікавішими для дитини, ніж якийсь інстаграм. І часто відсутність цього моменту – лише наслідок нашого нерозуміння, як це зробити.
Якщо йти далі – то як ти можеш очікувати неможливого від співробітників свого бізнесу, якщо ти сам – посередність?
Як ти можеш бути прикладом для своєї армії, якщо ти сам – паркетний генерал?
Як ти можеш взагалі вважатися лідером, якщо ти сам – ніхто в розумінні саморозвитку та свідомості?
Як?
Можливо, не кожному будуть близькі такі тексти, але ж знаю, що серед вас є такі ж схиблені на мотивації (в доброму розумінні), як і я. Я виходжу з того, що наші нещодавні пращури мислили досить стисло – я про радянську епоху. Майже кожен з нас коли-небудь чув:
– хоч ти поживеш так, як ми не жили.
Або ще гірше:
– ми не жили, і вам не варто.
Ну, це якась шалена образа на те, як склалася доля, і людина і сама не розвивається, й дітям не дає. Але ж виходячи з такого мислення, тисячі загнали своїх дітей у сфери, де можна не розвиватися, або створити щось нове, а просто зручно вмоститися. На посадах, біля льгот, соціальних виплат, їх розподілення. Або ж вони виїхали закордон в пошуках життя, яким не жили їх батьки.
Бо батьки не змогли (часто і система не дала, але я за особисту відповідальність) досягнути рівня саморозвитку, щоб змотивувати власних дітей. А деякі “лідери” не стали тими, що заслуговують на такий народ.
І на якомусь етапі це треба виправляти. Показувати власний приклад. Перевершувати самих себе. Так, ліньки. Так, десь незручно, незвично. Але якщо зміг хтось інший – значить, і ти зможеш.
