18 ракет з Каспійського регіону.
Дніпропетровська, Кіровоградська, Львівська, Вінницька, Київська, Закарпатська області.
Обстріли Донбасу, Харківщини, Одеси...
Тобто вся Україна як на долоні.
Що далі? Росії хотілося б, щоб ці атаки призвели до руйнації шляхів допомоги, до нашої зневіри, до паніки населення, до капітуляції врешті решт. Але відбій і мусить бути, і є зовсім інший.
Дії Росії ще раз показують, що росія втратила право на існування в тому вигляді, в якому вона існувала і навіть заробляла. На моє бачення - росіяни з кожним разом занурюються в безвихідь ще більше, звідки шлях тільки один. До повної її поразки.
Ще з підліткових років у мене залишилися зошити з цитатами, виписаними звідусіль, які могли б мотивувати. Деякі мені здавалися потім смішними, як ось наприклад: " не сердись. Помстись у відповідь". Коли дорослішаєш, то розумієш, що помста з'їдає багато твоїх ресурсів на зовсім не вартих того людей.
Але ж почалась війна. І тепер після кожного обстрілу відповідь повинна бути тільки така: "я зможу". "Ми зможемо". Попри все.
Ми зайшли так далеко у своїй боротьбі, а росія скотилася так низько, що вже не буде тих наших дій, які очікує від нас агресор. Навіть на побутовому рівні, бувають моменти, коли опускаються руки і стає страшно - а вранці приходить та здорова злість, яку до цього на мить втрачаєш. І ця злість штовхає тебе вперед, дає нові сили. І чим більше росія буде бити - тим більше злісті в нас викликає. Я не знаю, як вони з таким результатом щодо українців хочуть далі існувати. Злість, лють, і помста - це дуже сильні речі, якщо ще й підкріплені доброю зброєю.
P.S. Іноді здається, нащо я все це пишу - може краще почитати експертів, які скажуть по суті, по справі). Але є одна думка, яку намагатимусь висловити: скажімо так, росіяни дивують своєю впертістю, з якою вони в нас вціпились. Дивують не в кращому сенсі, а як хворі люди. Згадайте це їх "нікагда!!!" "Нікагда нє атдадім Крим, можетє про нєго забыть!!!", і таке інше.
Вже й 65% війска перебито в Україні, і ракети колись закінчаться, і подихають вони тут як мухи. І вже скоро три місяці, як вони не взяли Україну, а це за думкою експертів переходить у війну ресурсів - у нас їх більше з кожним днем, у них менше. І здавалося б - ну відчепіться, ну програєте ж. Ну яка армія у вас залишиться на потім, для талібів, для Китаю, для будь кого... Бо не відновите ж - ні кораблі, ні літаки, ні танки. Ні, лізуть, суки.
І тут на противагу наша впертість. Наше "ніколи". І воно сильніше. Бо ми боремося за саме існування.
