Вранці 24-го я прокинувся від вибухів, і нерозуміння чому це сталося, і як це могло статися, а перед цим, 23 лютого, я абсолютно не підозрюючи нічого лягав спати, по дурості, через незнання, через ще багато факторів, зараз це вже не важливо, тоді я не вірив, що це все буде.
Минув рік, він змінив кожного, змінив країну, змінив світ. Змінилося розуміння базових речей, змінилися пріоритети в житті, змінилися погляди, ми, на жаль, навчилися плакати і сміятися одночасно, тому що це рік щоденних трагедій, але за якими завжди йшли маленькі перемоги.
Цей рік показав дуже багато сильних, професійних і по-справжньому добрих людей, які змогли об'єднатися заради єдиного, заради виживання України та українського народу.
Водночас цей рік забрав багато життів, мирні люди, діти, солдати, люди гинули захищаючи Україну, люди гинули, тому що вони українці, які посто хочуть жити
як нормальні люди. Смерть стала буденністю, яка вже не викликає якихось емоцій, а просто залишає рубець на серці...
І найкраще, що країна і люди зможуть зробити для загиблих, це зробити все від себе необхідне, щоб їхня смерть не була знецінена, і не була марною.
Цей текст можете продовжуватися нескінченно, бо неможливо викласти весь біль, емоцію, що накопичилася за цей рік, хоча це напевно і не потрібно, бо війна триває.
Ми маємо розуміння що потрібно робити, але не знаємо що буде вже завтра, і це сьогоднішні реалії, в яких ми навчилися жити. Наші світлі дні ще всі попереду, і щоб вони настали якнайшвидше, потрібно докладати свої зусилля, роботи те, що ви можете і вмієте, щоб ви могли допомогти собі, своїм близьким, країні.
Бережіть себе! Український народе, ти найкращий і найсильніший!
