Огидно, смішно, соромно, незручно – це почуття одного порядку. І те що ми всіма силами намагаємося дистанціюватися від Зеленського і подаємо сигнали світу – «Зеленський це не Україна!» - це зрозуміло, нормально і правильно.
Це реакція здорової людини, з якою, тим не менше, можна жити. Якби йшлося тільки про сором чи огиду, то затиснувши носа ми б два роки потерпіли.
Але біда прийшла, звідки не чекали. Ми то може б терпіли, але з того боку Банкової терпіти не можуть. Видно, тиск такий, що різьбу зірвало остаточно.
П’ятнична конференція Зеленського для іноземних ЗМІ позначила собою остаточний підрив консерви. Особа, яка обіймає посаду Президента України, відкрито стала на бік росії у війні, протиставивши себе цивілізованому світу, нашим союзникам і українцям.
Світ почув, побачив і правильно оцінив побачене. Сьогоднішня преса – тому свідчення. Сьогоднішнє термінове засідання Радбезу ООН, скликане за ініціативою США, на якому росіяни цитують виступ Зеленського на свій захист – тому свідчення.
Поза сумнівом, публічна позиція Зеленського вплине на обсяги і масштаб воєнної допомоги, яка надається Україні. При поганому сценарії, це буде та сама соломинка, яка переломить хребта бику, і підштовхне шальки вірогідності не на нашу користь.
Коли ми з вами читаємо в історії України про «зрадливу старшину», яка поховала перспективи незалежності на сотню років – ось саме про це і йдеться. Саме так виглядає зрада на найвищому державному рівні.
Що робити?
Я впевнена, над цим питанням зараз б’ються найкращі світлі голови країни. Я сподіваюся, рішення буде знайдене.
Зі свого боку, я б хотіла бачити у Верховні Раді збір підписів під письмовим поданням про ініціювання процедури імпічменту.
Незалежно від того, скільки депутатів підпише. Незалежно від того, чи набереться у Раді більшість голосів від конституційного складу для включення у порядок денний. Все одно потрібно ініціювати процес; це наша сигнальна ракета, це наш SOS світові -
