Шість років Україна відбивалася від тавра «фашисти». Шість років за поребриком нас називали не інакше, ніж фашистами. Шість років росія вкидала колосальні ресурси у формування іміджу України – фашистської держави, у якій гноблять і переслідують людей за національною ознакою.
Виходило так собі. Як не ліпи, воно не ліпиться, коли у «фашистів» – тобто у нас – прем’єр-міністр Гройсман.
Згадайте свої емоційні реакції на це тавро. Згадайте, як ми усім фейсбуком виганяли кафе «Каратель» із Будинку профспілок на Майдані. Згадайте, як ми боролися зі спробами применшити роль українців у перемозі над фашизмом. (І принагідно пригадайте путінське «рассія і сама справилась»).
І що тепер? Море перепливли, а на березі всілися.
Три найвищих посадових особи держави виходять на публічний брифінг і озвучують версію резонансного убивства: утвердження величі арійської раси.
Навіть якщо відкинути думку про сторонніх глядачів, про те, як ми виглядаємо в очах цивілізованого світу. (Спойлер: уже ніяк не виглядаємо.)
Ви розумієте, що відбулося? Зеленський власним ротом повідомив, що у країні існує розгалужений і потужний ультранаціоналістичний рух, який пропагує фашистську ідеологію. Що учасники цього руху пройшли етап ідеологічного становлення, створили осередки і доросли до збройного терору.
Що ми маємо терористичну організацію, метою якої було повалення режиму Порошенка.
Що члени цієї організації глибоко законспіровані. Ці фанатики, які роками прикидалися хірургами, музикантами, сержантами і медсестрами, здійснюють терористичні акти як мінімум із 2016 року, при цьому перебуваючи у глибокому підпіллі.
Якби подібну єресь озвучив будь-який політик другого, третього чи n-ного ешелону, або будь-хто із мамкиних експертів чи ФБ тролів, або просто міський божевільний, який однією рукою мінує метро, а другою розсилає білий порошок у державні установи – це була б одна ситуація.
Але коли про це заявляють керівники вищих силових відомств країни та Верховний головнокомандувач – це зовсім інше.
Очевидно, тут ідеться не про югенд не-будемо-тицяти-пальцями-якого-міністра, який сьогодні тітушки, завтра націоналісти, післязавтра «агресивна меншість» чи «радикальна більшість», залежно від того, які прапори роздадуть і яку команду спустять. Те, що там пацанів накачують не зовсім здоровими гаслами, - правда. Але оскільки процес відбувається під контролем і патронажем міністра, на якого ми не будемо тицяти пальцем, хвилюватися не варто. Це не вони.
То хто ж тоді справжні фашисти у степах України? Невже це ті милі люди, які так щиро відгукнулися на сумнівний флешмоб і заполонили стрічку постами про те, як вони захоплюються «ультранаціоналістичними ідеями» і культивують «величність арійської раси» у побутових справах, наприклад, у приготуванні борщу?
