До моїх майже тридцяти років ми з нею чули одне про одного, але пересікались буквально пару разів, випадково.
Вперше зустрілись поглядами влітку чотирнадцятого, але так, мімольотно.
Ближче познайомились в пʼятнадцятому. Тоді романтік продовжувався приблизно рік, було багато пристрасті та хвилювань.
І здавалось що це - максимум, верхня межа почуттів та відвертості.
Потім ненадовго розійшлись, але знов були разом з сімнадцятого і до минулої зими.
Трохи вже прохолодніше, правда. Не так часто зустрічались, не так драйвово було.
З роками, безумовно, відносини втратили той запал перших побачень… але все змінилось в минулому році.
Ми знов зійшлись і, цього разу, із дуже серйозними намірами.
Не розлучаємось з тих днів, фактично.
Були і палкі обійми в зелених посадках, і короткі побачення в підвалах та фермах.
Були перегони між селами та балками та в розбитих «торгових центрах» ПГТшного масштабу.
Були шалені обійми між торохтінням стрілкотні та гучними ляпанням кабанів.
В спеку та під дощем, в тумані та в лютий мороз…рік. Майже рік.
Я вдихав її запах кожного разу, зістрибуючи з броні чи відповзаючи по кущах.
Я вітався з нею завжди, заходячи в черговий неодрозбитий будинок чи бліндаж.
Страшний, але чудовий роман довжиною в девʼять років.
Навряд ми обоє знайдемо в собі сили завершити ці відносини. Принаймі, не зараз.
Максимум - трошки поставимо на паузу, бо за рік(майже рік) трохи утомілі одне одного, а потім все понесеться по новій.
Імʼя моєї коханки - Смерть.
І, якщо розібратись, вона страшна, але дуже зваблива стерво.
Люблю її.
