Це, звичайно, якась насмішка долі. У дитинстві, коли я ще не займався журналістикою, однією з найбільших моїх розваг був перегляд ілюстрованих журналів «Корея» і «Корея сьогодні»: президент КНДР товариш Кім Ір Сен майстерно керував на місці заводами, мостами і басейнами - кращої сатири на соціалізм для мене не було.
Потім я роками насміхався над Лукашенком з його вічним «перетрахіваніем» чиновників. Над Путіним з його постановочними розмовами з «народом» і настановами для губернаторів і міністрів. І ось - отримав «отвєтку» і від Кіма, і від Лукашенка, і від Путіна. Моєю власною країною керують в стилі розгубленого другого секретаря обкому партії.
І найдивніше - цей замшілий стиль подобається не тільки багатьом людям, які пережили соціалізм - вони «совками» виховані, «совками» і помруть, а й багатьом молодим, якi ніколи в СРСР не жили і на гангрену «народної влади» не хворіли.
Цікаво, скільки ще поколінь доведеться пережити, щоб наші співвітчизники з рабів стали українцями?
